Новый орион
Нас было много на челне,
Иные ум свой напрягали.
Иные руки прилагали...
И челн устойчив был вполне.
Тот челн-страна, гребцы-народ.
Меж скал лавируя умело
Наш челн направлен был вперёд,
Соединяя слово с делом.
Вдруг встал один, в руке сжав кепку,
Сазал: « Мы не туда плывём!»--
И обложив всех бранью крепкой:
«Нет! Мы пойдём иным путём!»
Тому, знать, с кепкой крови мало,
Он чёлн повёл на смерть, на скалы.
В челне всё встало на дыбы;
Сын-- на отца и брат—на брата,
Срубили мачту на гробы,
На саван—парус.Вот расплата;
Разбился челн о скалы в щепки...
А вскоре умер тот, что с кепкой,
И был положен в Мавзолей...
Поразбросало всех гребцов
По континентам и по странам;
Но вскоре залечились раны,
И был построен новый челн...
Опять шторма, то штиль, то шквалы,
Мир то война, а в интервалах
Перестреляли всех гребцов—
Детей, мужей, сынов, отцов...
Но время новое пришло,
И вновь облом, опять несчастье;
Весь чёлн разграбили на части...
А тот, что кепкой?
Так в Мавзолее и лежит!
А у меня другая жизнь.
« Презревши грошевой уют»
В другой стране нашёл приют.
Но помня Родину мою
Я гимны прежние пою!!!
Я гимны прежние пою,
Что Богу пел Давид когда- то,
Они испытаны в бою,
Как ветераны, как солдаты.
И если попаду в беду
Возопию я Гимн—Молитву,
И он взбодрит упавший дух
И поведёт, с бедой, на битву.
От современных проку нет,
Как не дери вороньи глотки,
Они с души не снимут боль,
Не высушат слезы сиротки.
Где в горе мать, сестра, вдова,
Что потеряла мужа, сына,
Возмёт утешенья слова
И звуки для сложенья гимна?
Я гимны прежние пою,
Они надёжная подмога.
И душу грешную мою
Ведут на путь познанья Бога!
А без таланта, ну хоть тресни
Нельзя сложить хорошей песни.
Я ум свой жалкий напрягаю.
В ладонях голову сжимаюю,
Стараюсь вижать хоть куплет,
Но на листке и строчки нет.
Мои мозги совсем раскисли;
--Да, мне не стать гигантом мысли...
-- Вот, даже классиком не стал...
--Хоть в стенку биться перестал.
-- Ну, что ж, не стану я известным...
А написал, ведь сколько песен!?...
Вот, на столе, гора—громада...
--Ну, а кому всё это надо???
Нарифмовал, награфоманил,
И в этом, собственном, дурмане
Живу восьмой десяток лет..
-Так жалко жечь весь этот бред..
Свою бездарность сознаю
Я гимны прежние пою!
Когда проиходит вдохновенье
То строчка льётся за строкой,
Как будто некто в те мгновенья
Моею двигает рукой.
И мысль нежданно наплывает,
Богата смысла и нова,
Как жаль, всегда не успеваю
Переложить её в слова.
Но всё ж счастливый миг удачи
Ловить я не перестаю.
Когда душа скорбит и плачет
Давида Гимны я пою!!!
Николай Токарь,
Сидней. Австралия.
Родился, рос, жил и работал на Харьковщине.
Служил в армии на Камчатке.
Не имею, не состоял, не привлекался.
Разменял восьмой десяток. В браке состою уже 41 год
Имею дочь и троих внуков.
Живу в Сиднее с 1997г e-mail автора:Niko1938@gmail.com
Прочитано 9759 раз. Голосов 2. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Николай, здравствуй! Рад, что ты жив-здоров, сохраняешь потрясающую ясность ума в такие-то годы, какая и молодым не снилась, и продолжаешь писать замечательные стихи, осмысляя в них свою прошедшую жизнь... И какие стихи!!!
Не ожидал, правда, их встретить в разделе "Публицистика"... ну да и пусть, может это и к лучшему.
Интересно было бы встретиться и поговорить на тему нашей с тобой Страны, ибо и меня,грешного, есть некоторые мыслишки на этот счёт, но... А всего не напишешь... Помогай Бог тебе и дальше, в трудах твоих... Михаил. Комментарий автора: Здравствуй Миша!!! Рад общению с тобой. Спасибо за лестные отзывы. Публицистика получилось случайно, яЯ забыл кликнуть поезия. Поговорить и мне интересно с тобой. но увы!!! между нами моря и океаны. Но в жизни всё может случиться по Божьей милости. Пути Господни неисповедимы. Помогай Господи и рабу Твоему Михаилу славить имя Твое. воспевать Твои: любовь, милосердие, заботу и промысел. Аминь.
ученик
2009-10-17 16:35:23
И ещё... нужно поправить, я думаю:"Как жаль, КОГДА не успеваю, переложить её в слова..." Храни Господь. Комментарий автора: Мишенька ты прав. Так будет верне. совершенно с тобой согласен. Только не знаю как зто сделать. С уважением.
Для детей : Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
Поэзия : Маршрут к другу - Наталья Шевченко В начале стихотворения я умышленно писала о Нём с маленькой буквы.Не знаю, но так по моему создаётся интрига и стихотворение читать интересней.Этот " он" постепенно становится " ИМ". Это так и есть...В людях- в родных, друзьях и подругах мы часто ищем утешение.Но оно только у Господа.И никто нас так не поймёт, как Он.